Кібербулінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, Інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу. „Зброєю” булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

Кібербулінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати:

відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;

розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;

демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;

пропозиція проголосувати „за” чи „проти” когось в образливому опитуванні;

провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу „Синій кит”);

створення підробних сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;

надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);

пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів;

тролінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх) спрямований, швидше, на дорослих. У світлі останніх подій це нерідко стає одним зі способів ведення інформаційних війн.

Що ж таке кібербулінг?

Кібербулінг – це булінг із застосуванням цифрових технологій. Він може відбуватися в соціальних мережах, платформах обміну повідомленнями (месенджерах), ігрових платформах та мобільних телефонах. Це неодноразова поведінка, спрямована на залякування, провокування гніву чи приниження тих, проти кого він спрямований. Приклади включають:

• поширення брехні про когось або розміщення фотографій, які компрометуюсь когось, у соціальних мережах;

• надсилання повідомлень або погроз, які ображають когось або можуть завдати комусь шкоди, через платформи обміну повідомленнями;

• видання себе за когось іншого/іншу і надсилання повідомлень іншим людям від його/її імені.

Особистий булінг та кібербулінг часто пов’язані між собою. Але кібербулінг залишає цифровий слід – записи, який може слугувати доказами, що дозволять зупинити цькування.

До найпоширеніших видів кібербулінгу належать:

• використання особистої інформації;

• анонімні погрози;

• хепіслепінг;

• обмовляння або зведення наклепів;

• переслідування;

• тролінг;

• флеймінг;

• онлайн-грумінг;

• секстинг.

Під використанням особистої інформації слід розуміти «зламування» поштових скриньок, серверів, сторінок у соціальних мережах із метою отримання особистої інформації про людину та переслідування її. Анонімні погрози полягають у надсиланні листів на електронну пошту своєї жертви з повідомленнями загрозливого змісту. Іноді ці погрози мають образливий характер із вульгарними висловами і ненормативною лексикою. Кіберпереслідування відбуваються за допомогою мобільного зв’язку або електронною поштою. Хулігани можуть тривалий час переслідувати свою жертву, завдаючи брудних образ принизливого характеру або шантажуючи будь-якими таємними фактами. Відстежуючи через інтернет необережних користувачів, переслідувач отримує інформацію про час, місце і всі необхідні умови для вчинення злочину. Тролінг здійснюється шляхом розміщення в інтернеті (на форумах, у блогах) провокаційних повідомлень із метою викликати флейм, тобто конфлікти між учасниками, взаємні образи. Флеймінг – це улюблений метод «тролів» (провокаторів), що полягає в обміні короткими, гнівними і запальними репліками між двома чи більше учасниками, використовуючи комунікаційні технології. Частіше за все розгортається в «публічних» місцях інтернету: в чатах, форумах, у дискусійних групах, спільнотах. Інколи він перетворюється у затяжну війну. Обмовляння або зведення наклепів – це поширення принизливої, неправдивої інформації з використанням комп'ютерних технологій. Це можуть бути і текстові повідомлення, і фото (використання фотошопу), і пісні, які змальовують жертву у шкідливій манері. Хепіслепінг – один із видів кібербулінгу. Його назва походить від випадку в англійському метро, де підлітки били перехожих, тоді як інші записували це на камеру мобільного телефона. Тепер ця назва закріпилася за будь-якими відеороликами з записами реальних сцен насильства. Секстинг – це обмін власними фото/відео/текстовими матеріалами інтимного характеру, із застосуванням сучасних засобів зв’язку (мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж). Секстинг стає все більш популярним серед підлітків.

Ознаки того, що підліток став жертвою кіберцькування: раптова зміна поведінкового й емоційного стану дитини після користування нею соціальних мереж (це може бути агресивність, підозрілість і відверта замкнутість); деструктивні стосунки батьків з дитиною (особливо загострюються під час обговорення реального життя підлітка); істеричні прояви характеру (несподівані безпричинні сльози, крик); погіршення здоров’я через безсоння та занепокоєння дитини; невдалі спроби суїциду; дитина необмежено користується інтернетом, надаючи перевагу віртуальному світу; різке погіршення навчального процесу в школі (дитина неохоче йде на навчання, суперечить вчителям і батькам).

Як захиститися від кібербулінгу та що загрожує самим булерам Якщо кібератаки поодинокі, доречно їх ігнорувати. Часто кібербулінг простіше зупинити на початковій стадії. Якщо ж вступати в перепалку з булером, негативні комунікації продовжуються. У випадках, коли надходять систематичні листи із погрозами, потрібно зберігати інформацію в комп’ютері або роздрукованому вигляді задля доказів. Щоб самостійно врегулювати ситуацію, можна зробити запит адміністраторам сайтів, на яких здійснювалися атаки, про видалення образливої інформації. Також адміністратори можуть убезпечити користувача-жертву тимчасовим блокуванням повідомлень у чаті користувача-булера. Така пауза в спілкуванні позитивно впливає на мотивацію підлітка, який займається булінгом заради розваги. Якщо булінгу уникнути не вдалось, пам’ятайте про відповідальність за булінг, як для тих, хто його вчиняє, так і для тих, хто просто спостерігає.

За булінг (цькування) неповнолітньої чи малолітньої особи передбачений штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи від 20 до 40 годин. За такі дії, вчинені повторно протягом року після або групою осіб – штраф від 1700 до 3400 грн або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин. Якщо булінг (цькування) вчинить дитина у віці до 16 років – відповідатимуть її батьки або особи, що їх заміняють. До них будуть застосовані штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин. Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправні роботи до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.

Батьки мають пояснювати своїм дітям, що спілкування з незнайомцями в інтернеті може нести небезпеку, тому краще спілкуватися зі знайомими у реальному житті людьми; доцільно також закрити від незнайомців свою сторінку в соціальних мережах та список друзів; не варто писати назву навчального закладу, де навчається дитина; не слід надсилати незнайомцям з інтернету і в приватні повідомлення свою адресу та номер телефону. Треба звернути увагу, що злочинці часто обирають дітей, які публікують відверті фото чи тексти, хочуть здаватися дорослішими, ніж насправді. Якщо ж діти потрапили у складну ситуацію й самостійно не можуть знайти вихід, повідомляємо, що діє національна дитяча «гаряча» лінія, у будні, з 12.00 по 16.00 за номером 0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних) та 116 111 (безкоштовно з мобільних). Також цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103 для надання роз’яснень законодавства. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні.

Булінг у шкільному середовищі

Якщо ти байдужий до страждань інших,  ти не заслуговуєш називатися людиною. (Сааді)

Cеред сучасної учнівської молоді останнім часом надзвичайно загострилася проблема насильства, довготривалих агресивних проявів та третирування у міжособистісних стосунках підлітків, здійснюваних самими дітьми одне до одного. За своєю сутністю третирування – це специфічна форма агресивної поведінки, при якій сильніший (авторитетний) учень (або учні) систематично переслідує іншого (слабкого, аутсайдера). Ситуація третирування не обмежується лише ролями «агресора» та «жертви», вона залучає інших однокласників, роблячи їх активними або пасивними учасниками цих відносин. Такі стосунки отримали назву шкільний булінг, розповсюдження якого впродовж останніх років визнано в освітній практиці та є соціальною проблемою.

Явище булінгу надзвичайно поширене у сучасній школі, педагоги багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно усівати його, але цю проблему іноді замовчують, не афішують випадки знущань, її не прийнято обговорювати. За таких умов проблема не усувається, навпаки, вона набуває більших обсягів і жорстокіших проявів. Запобігання та профілактика випадків шкільного насильства є найважливішим завданням педагогів та психологів, оскільки жорстоке ставлення до дитини неминуче призводить до низки руйнівних наслідків, а саме:

• педагогічних наслідків: шкільна дезадаптація, академічна неуспішність;

• психологічних наслідків: психологічні розлади, закріплення в свідомості негативних уявлень про себе, зниження самооцінки, порушення соціалізації, соціальна дезадаптація;

• медичних наслідків: травматизація або суїцид.

Булінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) – це форма психічного насильства у вигляді утиску, дискримінації, цькування, травлі, бойкоту, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного та психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей, які не здатні захистити себе в даній ситуації.  Булінг – явище глобальне і масове.

Булінг характеризують чотири головні компоненти:

– по-перше: це агресивна і негативна поведінка;

– по-друге: булінг здійснюється систематично;

– по-третє: булінг відбувається у взаємостосунках, учасники яких мають неоднакову владу та фізичні можливості;

– по-четверте: булінгова поведінка є навмисною.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні до жертви, прагнення підкорювати собі, боротьба за лідерство, потреба у підпорядкуванні лідерові або нейтралізації суперника; зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них; агресивність і віктимність; наявність у дитини-жертви психічних і фізичних вад; відсутність предметного дозвілля; бажання принизити заради задоволення, розваги чи самоствердження; потреба у самоствердженні та навіть у задоволенні садистських потреб окремих осіб. Булінг також може виникати як компенсація за невдачі у навчанні, суспільному житті, а також від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих, при недостатній увазі з боку дорослих тощо; як крайня міра, коли учень вичерпав всі інші можливості для задоволення своїх потреб, і у випадках, коли учні протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо в своєму оточенні. Булінг у шкільному середовищі може виникати і тоді, коли відбувається боротьба між учнями за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю учнем свого мікросоціуму.

Рольова структура булінгу має три елементи:

• булер, або булі: переслідувач, агрессор;

• жертва;

• спостерігачі.

Виходячи із практичних спостережень, можна визначити наступні форми шкільного булінгу:

1. Фізичний шкільний булінг– умисні поштовхи, удари, стусани, побої нанесення інших тілесних ушкоджень, різного виду знущання, образливі жести або дії, пошкодження особистих речей та інші дії з майном (крадіжка, грабіж, ховання особистих речей жертви), фізичні приниження та ін. Серед характерних ознак фізичного булінгу можна виокремити:сліди від ударів, гематоми, синці, подряпини, порізи, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі. Коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент.

Сексуальний булінг є підвидом фізичного та означає дії сексуального характеру. Його важко розпізнати, тому що жертва сексуального булінгу панічно боїться розповісти про це дорослим, замикається у собі, постійно плаче насамоті, категорично відмовляється надавати будь-яку інформацію, може вчиняти спроби суїциду.

2. Психологічний шкільний булінг– насильство, пов’язане з дією на психіку, що завдає дитині психологічного травмування шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно заподіюється емоційна невпевненість жертви. До цієї форми можна віднести:

• вербальний булінг: образливе ім’я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, поширення образливих чуток, словесне приниження, бойкот та ігнорування, залякування, використання агресивних жестів та інтонацій голосу для примушування жертви до здійснення певних дій, систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини), задерикуватість, ігнорування або ізоляція (жертва навмисне ізолюється, виганяється або ігнорується частиною учнів або всім класом), психологічне приниження, погрожування тощо. Для дітей, які зазнали проявів вербального булінгу характерні наступні ознаки: вони часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом, знервовані або відсторонено замкнуті, прикидаються хворими, щоб уникнути відвідування школи, мають яскраво виражені прояви страху, нервові тики, нічні скрикування, відлюдькуватість, замкнутість.

• вимагання (грошей, коштовних або інших речей, їжі, примус що-небудь вкрасти);

• кібербулінг – новітній спосіб знущання з використанням електронних засобів комунікації, який включає: приниження та цькування за допомогою мобільних телефонів, гаджетів, Інтернету (пересилання неоднозначних зображень і фотографій, обзивання, поширення чуток, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу інтернет, цькування через соціальні мережі та ін.). Серед характерних ознак кібербулінгу можна визначити наступні: дитина дуже багато часу перебуває в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, буває при цьому знервованою, полохливою, сумною та тривожною, в дитини проблеми зі сном, вона проситься залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять. Іноді це може бути її єдиним способом соціалізації.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (бійки, стусани, поштовхи тощо), а от дівчатка більш охоче користуються вербальними формами тиску. А втім, ця різниця дуже відносна.

У своїй загальновідомій книзі «Булінг в школі: що ми знаємо і що ми можемо зробити?», норвезький психолог Дан Ольвеус визначає наступні типові риси учнів, схильних ставати булерами, або булі:

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі;

• вони імпульсивні й легко шаленіють;

• вони часто зухвалі та агресивні у ставленні до дорослих (передусім батьків та вчителів);

• вони не виявляють співчуття до своїх жертв;

• якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу, за дослідженням Д. Ольвеуса також мають свої характерні риси:

• вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;

• вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасні, мають низьку самоповагу;

• вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;

• вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими або з молодшими за віком, ніж із однолітками;

• якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.

Діти, що стали жертвами булінгу, проявляють наступні (у тому числі патологічні) особливості поведінки:

• вони прикидаються хворими, щоб уникнути походу до школи;

• бояться самостійно йти до школи та зі школи, просять проводити їх, спізнюються на уроки;

• їхня поведінка значно змінюється у бік віктимності;

• в них спостерігаються явні симптоми страху, що полягають у порушеннях сну і апетиту, нічному крику, нервовому тику, відлюдкуватості і скритності;

• в них виявляють рваний одяг або пошкоджені речі;

• вони часто просять дати грошей, або крадуть їх;

• в них знижується якість навчання, вони втрачають інтерес до улюблених занять;

• мають постійні ссадини, гематоми, синці та інші травми;

• вони мовчазливі, не бажають йти на контакт;

• як прояв крайнього ступеню: можуть здіснити суїцид.

Характерними рисами спостерігачів учені відзначають відчуття провини та відчуття власного безсилля.

Найчастіше переслідувач, агресор – найпопулярніша особистість у школі або у класі, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює.  Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях такої дитини, скільки на її місці в групі.

На противагу – ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами, та їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. Ці діти по природі не агресивні, їх поведінка часто викликає роздратування у багатьох однокласників, що робить їх легкою здобиччю і жертвами булінгу та сприяє закріпленню соціально невигідних психологічних рис і стилю поведінки. Дитина-жертва найчастіше самотня, слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, уразливість, плаксивість, добродушність, не конфліктність, поступливість та навіть улесливість. Друзі у такої дитини нечисленні, або і взагалі відсутні від страху за себе.

Ці діти не можуть постояти за себе у класі. У таких випадках знаходиться особа, яка бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Зазвичай жертвами шкільного булінгу стають діти, які мають:

– фізичні недоліки: носять окуляри, діти зі зниженим слухом, із порушеннями опорно-рухового апарату; діти, які фізично слабші за своїх однолітків; мають надто низький або надто високий зріст;

– особливості поведінки: замкнуті, відсторонені, тривожні, імпульсивні, плаксиві, нещасливі, діти з проблемних сімей та діти із заниженою самооцінкою;

– особливості зовнішності: руде волосся, ластовиння, клаповухість, криві ноги, особливості форми голови, надмірну чи наднизьку вагу тіла;

– недостатньо розвинені соціальні навички: не вміють спілкуватись з однолітками, часто не мають друзів, перебувають під надмірною гіперопікою батьків, невпевнені у собі, відчувають беззахисність;

– відчувають страх перед школою: мають негативне ставлення до школи внаслідок неуспішності у навчанні, підвищену тривожність та невпевненість, страх відвідування окремих навчальних предметів;

– відсутність досвіду життя в колективі: домашні діти, що не відвідували дитячий садок, мають нерозвиненість комунікативних навичок;

– хвороби: епілепсія, енурез, заїкання, дислалія (порушення вимови), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин, що потребує психологічної допомоги.

Булінг у шкільному середовищі впливає на підлітка таким чином, що він не засвоює поняття моралі як суспільного явища, тому в процесі діяльності, організованої взаємодії між школярами не відбувається усвідомлення відповідальності один перед одним та перед колективом.

Шкільний булінг за своєю природою є складним, системним та комплексним соціально-психологічним явищем, яке розвивається в ситуації ворожості, конфліктності, страху. На агресивні та жорстокі прояви поведінки булерів впливають наступні чинники:

• культ насильства у суспільстві;

• негативний вплив кіно, телебачення та інших ЗМІ;

• низький рівень виховання учнів «групи ризику»;

• байдужість з боку батьків;

• комп’ютерні ігри, що мотивують на насильство.

Саме у середній школі відбувається збільшення кількості випадків виникнення та прояву булінгу. Проявляється булінг, як правило, в позаурочний час та у неконтрольованих дорослими місцях. Булінг є внутрішньогруповим процесом та передбачає специфічну групову динаміку.

Окрім лікарів, психіатрів, психологів, які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків або однокласників, до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи та батьки школярів.

Профілактика булінгу передбачає роботу за наступними напрямками:

1. Ознайомлення з особливостями поширення масових негативних явищ серед учнів та загальноприйнятими у світі поняттями «булінг», «третирування», «цькування» з огляду на розуміння проблеми насильства над дітьми та його видами (висвітлення матеріалів на педагогічних радах, засіданнях методоб’єднань класних керівників, батьківських зборах).

2. Просвітницька робота соціально-психологічної служби ліцею серед дітей та учнівської молоді щодо попередження насильства з використанням основних форм просвітницької роботи, а саме: лекційної роботи, міні-лекцій, круглих столів, бесід, диспутів, годин відкритих думок, усних журналів, організації конкурсів, акцій, створення клубів із правових знань, організації на базі навчального закладу консультативних пунктів, де всі учасники навчально-виховного процесу можуть отримати консультації практичного психолога, соціального педагога, де можна провести зустрічі з працівниками правоохоронних органів.

3. Формування правосвідомості і правової поведінки учнів, відповідальності за своє життя, розвиток активності, самостійності, творчості учнів, створення умов для самореалізації особистості школярів.

4. Формування у педагогів та батьків навичок ідентифікації насильства як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей з метою формування умінь виокремлювати існуючу проблему.

5. Створення у шкільному середовищі умов недопущення булінгу та відповідного середовища в освітній установі для профілактики та боротьби з негативними соціально-педагогічними наслідками цього явища.

6. Зміцнення захисних сил особистості та організму в протистоянні цькуванню як для умовно здорових дітей та підлітків, так і для тих, які вже мають соматичну або психічну патологію.

7. Проведення бесід з підлітками з метою профілактики булінгу, виступи провідних спеціалістів у системі профілактичної роботи щодо подолання різноманітних форм агресивної поведінки серед підлітків.

8. Визначення переліку організацій, установ, що допоможуть у розв’язанні даної проблеми.

9. Проведення конкурсів соціальної реклами та інформаційних буклетів з проблем профілактики негативних тенденцій у молодіжному середовищі.

10. Розробка пам’ятки для учнів «Скажімо насильству НІ».

11. Розробка програми роботи щодо профілактики булінгу серед підлітків.

12. Затвердження плану діяльності програми «Профілактика булінгу серед підлітків» у структурі діяльності соціально-психологічної служби ліцею: вибір основних напрямів профілактичної діяльності; форм і методів роботи; визначення професійних обов’язків суб’єктів соціально-педагогічної роботи.

13. Проведення соціально-педагогічних тренінгів, відеолекторіїв.

14. Планування узгодженої діяльності суб’єктів соціально-педагогічної діяльності (учителів, соціальних педагогів, практичних психологів).

15. Налагодження співпраці з центром соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, представниками ВНЗ, ЗМІ, позашкільними установами, недержавними організаціями.

16. Використання засобу шкільної медіації – вирішення конфліктних ситуацій шляхом примирення сторін за участі медіаторів через знаходження оптимального варіанта подолання проблеми, що задовольняє обидві сторони, за взаємного бажання сторін знайти вихід із ситуації.

17. Робота з волонтерами: організація зустрічей волонтерів з представниками соціально-психологічної служби школи, вчителями, учнями та їхніми батьками, ознайомлення з ефективними формами та методами превентивної роботи.

В рамках профілактичної роботи у школі за представленими напрямками ми проводимо наступні заходи з попередження проявів булінгу, які мають систематичний характер:

• Застосуванням медіа-презентації з вчителями школи на тему:«Психолого-педагогічна робота з подолання булінгу в підлітковому віці».

• Виступ психолога та соціального педагога на батьківських зборах на тему «Булінг: причини, наслідки, методи профілактики та подолання негативного явища».

• Анкетування учнів з метою виявлення проявів насильства (див. додаток 1).

• Семінар з елементами тренінгу для учнів 6 – 9 класів «Профілактика булінгу серед підлітків» з метою формування в учнів громадянської відповідальності за наслідки асоціального способу життя.

• Бесіди психолога, соціального педагога з учнями на тему: «Я – повноцінна особистість держави», «Життя без агресії», «Дізнайся про свої права та обов’язки» з метою формування прагнення підлітків до ведення здорового способу життя; обізнаності учнів у негативізмі булінгу та його наслідків, попередження насильницької поведінки учнів.

• Тренінги з учнями на тему на вибір: «Як я вмію стримувати негативні емоції. Профілактика проявів агресії», «Умій сказати НІ», «Ми проти насильства у школі», «Формування навичок комунікації», «Формування відповідальності щодо власної поведінки», «Ми – проти агресії».

• Проведення зустрічей, круглих столів, диспутів, годин спілкування, конференцій для неповнолітніх зі шкільним офіцером поліції, спеціалістами правоохоронних та кримінальних відділів поліції, служб соціального захисту, медичних установ та інших зацікавлених організацій на тему «Ми – за життя без насильства», «Права та обов’язки школярів» тощо.

• Створення інформаційних куточків для учнів із переліком організацій, до яких можна звернутися у ситуації насилля та правопорушень.

• Створення на базі школи алгоритму реагування на випадки насильства серед дітей: чіткий алгоритм можливих дій, відповідальності та компетенції вчителя, представників адміністрації, психолога і соціального педагога; встановлення їх ролі та обсягу обов’язків у цьому алгоритмі.

• Бесіди з батьками учнів щодо профілактики булінгу та правил спілкування з дітьми, що потерпають від третирування (див. додаток 2).

• Виготовлення та розповсюдження учнями профілактичних та пропагандистських буклетів «Явище булінгу – руйнація суспільства».

• Розробка та використання в роботі соціально-психологічної служби школи «Пам’ятки школяру» (див. додаток 3).

Працівники школи мають реагувати на прояви булінгу за відповідною схемою:

Технології реагування працівників школи на виявлені або встановлені факти булінгу:

• При встановленні факту або підозрі на наявність булінгу батьки або вчитель повідомляє про це адміністрацію закладу.

• Адміністрація спільно із соціально-психологічною службою школи невідкладно реагує на представлені факти.

• Безпосередня робота класного керівника, практичного психолога та соціального педагога з булерами та жертвами.

• Бесіда з учнями класу щодо з’ясування проявів булінгу.

• Бесіда окремо з булерами та окремо з жертвами третирування.

• Бесіда окремо з батьками булерів та окремо з батьками жертв булінгу щодо ситуації, що склалася та визначення шляхів її подолання.

• Відпрацювання навичок поведінки жертв та виведення їх зі стану жертви.

Рекомендації класному керівникові у випадку, якщо цькування в класі вже почалося:

Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитеся. Говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйтеся на їх неприпустимих якостях. Наголосіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити. Твердо акцентуйте, що така поведінка неприпустима, і ви в своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна приймати заходи по підвищенню статусу дитини-жертви і знайти для нього комфортне місце у класному колективі.

Перш за все поговоріть з дитиною, що постраждала та виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона не провокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим вчителем і нікого не карати марно; візьміть з дитини слово, що вона не буде переходити до помсти, навіть якщо її дражнять. По-друге, підкажіть дитині, як краще поводитися, щоб булери швидше припинили третирування. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж колишня жертва відповідає сама весело і технічно, її перестають цькувати.

Поведінка дорослих (вчителів, психологів, соціальних педагогів та батьків) у спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогам, оскільки від їхнього ставлення до проблеми та уміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації. Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою боулінгу, мають говорити:

• Я вірю тобі.Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему;

• Мені дуже шкода, що це вібдбулося з тобою.Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.

• У цому немає твоєї провини.Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому єтапі – спрямувати зусилля на подолання проблеми.

• Добре, що ти зумів сказати мені про це.Це впевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.

• Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека.Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.

Пропонуємо перелік заходів, які повинен вжити педагог, щоб уникнути ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі:

– з самого першого дня роботи з класом слід припиняти глузування над невдачами ровесників. Всі ми можемо помилятися, і кожен з нас має право на помилку;

– також слід уникати висміювання, перехвалювання, наклеювання ярликів та зайвого порівняння дітей, не допускати віддавання переваги деяким учням, не підтримувати глузувань, насмішок на адресу певних осіб, суворо припиняти їх, розбір помилок необхідно робити не називаючи прізвищ або індивідуально;

– підтримувати дітей, що стали жертвами;

– якщо репутація дитини якимось чином зіпсована, необхідно дати їй можливість показати себе у вигідному світі, підтримати її досягнення;

– треба заохочувати дитину приймати участь у загальних заходах;

– непопулярних дітей дуже травмує ситуація, коли при розподілі на пари їх ніхто не обирає; якщо команда програє також можуть звинуватити цю дитину; треба продумувати вибір командних ігор та заходів;

– планомірно працювати з родинами, обов’язково цікавитися у батьків про проблеми дитини (заїкання, енурез, інші хвороби);

– підтримувати в учнів адекватну самооцінку;

– контролювати ситуації виникнення цькування та невідкладно реагувати на них;

– у разі виявлення булінгу – невідкладно поговорити з переслідувачами та з’ясувати, чому вони пристають до жертви, звернути увагу на почуття жертви;

– вчити учнів бути толерантними, емпатійними до однокласників, вміти допомагати та підтримувати один одного у скрутних ситуаціях, вміти регулювати власну поведінку, не піддаватися на провокацію, вміти сказати «ні», не терпіти знущань, не соромитись привернути увагу до себе та своїх проблем, звертатись по допомогу до дорослих;

– акцентувати увагу учнів на дотриманні правил поведінки у школі.

Алгоритм діяльності шкільних практичних психологів   при виникненні ситуацій булінгу:

• Ознайомлення учасників навчально-виховного процесу з нормативно – правовою базою та регулюючими документами щодо превенції проблеми насилля в освітньому середовищі.

• Ініціювання, обговорення та планування спільних дій адміністрації, соціально-психологічної служби, педагогічного колективу, учнівського самоврядування та батьківської громадськості, спрямованих на подолання виявлених недоліків у роботі навчального закладу з окресленої проблеми.

• Накопичення матеріалів, що підтверджують актуальність проблеми у певному класі. Збір необхідної інформації психологом та соціальним педагогом про прояви булінгу серед підлітків у загальноосвітньому навчальному закладі.

• Діагностика психологічної атмосфери, системи взаємостосунків між однокласниками, соціометрія у класних колективах, де виявлено булінг.

• Виявлення булерів, а також – реальних та потенційних жертв.

• Створення умов недопущення явища булінгу.

• Швидке і грамотне роз’єднання жертви з відповідними стресовими впливами булерів.

• Роль учителя у такому алгоритмі має бути чітко визначена і досить обмежена. Учитель має надавати дитині-агресору та постраждалій дитині лише первинну допомогу, а потім передавати її фахівцям соціально-психологічної служби школи.

• Узагальнення результатів спостережень та діагностики психологічної атмосфери у класному колективі.

• Визначення переліку можливих дій, спрямованих на припинення агресивної поведінки учнів. Вибір найефективніших способів досягнення мети.

• Індивідуальна або групова (за необхідністю) психологічно-корекційна робота з жертвами булінгу.

• Проведення семінарів, тренінгів, круглих столів, годин відкритих думок, бесіди з учнями щодо переваги здорового мікроклімату у класному колективі над проявами насильства.

• Коригування наявних агресивних форм поведінки булерів та формування нових форм поведінки учнів переважно за допомогою прикладу педагогів.

• За необхідності – залучення іншіх фахівців: психологів, психотерапевтів, представників служб у справах дітей, кримінальної поліції, громадських організацій тощо.

• Формування у педагогів навичок ідентифікації насильства як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей з метою формування єдиного погляду на існуючу проблему. Недопущення проявів психологічного насильства до дітей з боку вчителів у вигляді порівнянь, навішування ярликів, ігнорування почуттів дітей та їхніх скарг на цькування.

• Подолання егоцентризму в учнів та розвиток у них емпатійних якостей, асертивних та гуманістичних комунікативних здібностей, адекватної самооцінки, самоконтролю та здатності до саморозвитку, критичності мислення, соціальної адаптованості та індивідуальних механізмів подолання важких станів і переживань.

• Формування у жертв булінгу ціннісного ряду, способів соціалізації, стійкого ставлення до негативних явищ та негативних почуттів.

• Робота з класним колективом з корекції поведінки, покращення взаємостосунків та надання допомоги дитині-агресору та дитині – жертві.

• Робота з дітьми що мають прояви агресивної поведінки спрямована на:

– заміщення агресії серед дітей, які схильні до агресивного ставлення до інших;

– розвиток соціальних та комунікативних навичок, індивідуального виявлення та призупинення проявів агресії, заміни агресивної поведінки на асертивну, формування та розвиток загальнолюдських моральних цінностей, толерантності.

– корекцію взаємовідносин з оточуючими;

– подолання характерної риси агресорів – егоцентризму;

– розвиток стійкого і виразного інтересу до якого-небудь виду діяльності;

– виховання вольових рис характеру: уміння доводити справу до кінця, досягати поставленої мети, уміння стримувати себе у конфліктній ситуації;

– тренування уваги, спокою, терпіння;

– формування вміння аналізувати свої почуття і почуття інших людей, а також вміння із розумінням ставитися до індивідуальних відмінностей у різних людей, виробляти навики справлятися з міжособистісними проблемами цивілізованим шляхом;

– не доручати дітям із вираженою агресивністю керівництво однолітками чи молодшими дітьми – це може спровокувати прояви жорстокості;

– зняття емоційної та м’язової напруги за допомогою елементів арт-терапії, малювання, ліплення, орігамі, роботи з кляксами, слухання музики, споглядання картин, використання «мішечку для крику», рухливих ігор, маніпуляції зі старим папером або газетами, «листками гніву», робота з легенькими м’ячиками, які можна кидати в мішень, м’якими подушками, які можна копати, жбурляти, штовхати;

– навчання навичкам розпізнання і контролю негативних емоцій, формування у дітей потреби говорити про свої проблеми, профілактика накопичення негативних емоцій за допомогою методики «Камінчик у черевичку»;

– формування здатності до емпатії, довіри, співчуття застосування технології «Я – повідомлення», яка дозволяє щиро говорити про свої почуття та емоції, не звинувачуючи ні в чому інших людей.

Наведений матеріал дає змогу комплексно працювати з проблемою булінгу у шкільному середовищі.

Додаток 1

Анкета для учнів  (для виявлення проявів насильства)

Любий друже! Дай, будь-ласка, відповіді на питання, по можливості чесно та відверто. Опитування анонімне, за свою відвертість ти ні в якому разі не постраждаєш.

Запитання     Так       Ні      Не знаю

1. Як ти вважаєш,чи потрібно реагувати на насильство (якщо воно скоєне на твою адресу)?

2. Чи є насилля з боку школярів у твоєму класі?

3. Учні, схильні до різноманітних проявів агресивної поведінки, та булінгу є у твоєму класі?

4. На вашу думку, психологічне насильство при третируванні переважає над фізичним?

5. Чи завжди суб’єкти, що скоюють насильство є покараними?

6. Особисто ти ставишся до проявів агресії негативно?

7.Таке негативне явище, як булінг, можна проігнорувати?

8. Булінг, на твою думку, один із найбільш негативних проявів не схвалюваної з боку суспільства поведінки.

9. Негативні звички (куріння,алкоголь,наркотики) – є основним джерелом виникнення булінгу?

10. Як ви думаєте,чи можна уникнути насильства у школі?

11. Ти можеш протистояти тиску з боку булерів?

12. Ти знаєш, до кого звернутись по допомогу у випадку булінгу?

13. Ти зможеш підтримати жертву третирувань та цькувань?

Дякуємо за співпрацю, шкільний психолог та соціальний педагог.

Додаток 2

Одним з найважливіших напрямків роботи соціально-психологічної служби школи з подолання проявів булінгу є робота з батьками учнів, що стали жертвами третирування, які у переважній більшості випадків не вміють правильно поводитись у ситуації, що склалась навколо їхньої дитини. Пропонуємо рекомендації батькам щодо правил спілкування з дітьми які страждають від булінгу :

Пам’ятка для батьків

Як припинити третирування дитини у школі та допомогти їй?

1. Перш за все необхідно вдома ліквідувати атмосферу, що сприяє перетворенню дитини на «жертву». Ніякої надмірної опіки чи, навпаки деспотизму, покарань та побиття за провину.

2. Окрім того необхідно обов’язково питати дитину, як справи у неї у школі, маючи на увазі не тільки оцінки, а й відносини з однокласниками. Обережно задавайте питання, оскільки цькування може бути не тільки відкритим, а й прихованим, пасивним, наприклад: небажання сидіти за однією партою, грати в одній команді, ігнорування тощо. Якщо ви відчули певні негаразди, поговоріть з дитиною та її класним керівником.

3. Якщо булінг уже відбувся, зважте його масштаби. Якщо це проблема між двома дітьми, яка може бути залагоджена власними силами, краще надати дитині можливість самостійно розібратись та навчитись відстоювати власні інтереси.

4. Якщо ж третирування набуло вже великих розмірів, проаналізуйте разом з дитиною, чи зможе вона сама захистити себе та відновити свій авторитет у класі. Наприклад, якщо дитину дражнять з-за надмірної ваги варто записати її у спортивну секцію.

5. Якщо ваша дитина дуже скромна та невпевнена у собі – допоможіть їй стати більш впевненою, адже підвищення самооцінки робить людину більш врівноваженою та терпимою до цькувань оточуючих. З’ясуйте, які гуртки відвідують її однокласники, чим займаються у позаурочний час. Можливо вашій дитині теж захочеться відвідувати якусь із цих секцій, у результаті чого вона зможе встановити контакт з деякими однокласниками. Заохочуйте дитину до активної участі у загальношкільних заходах, які зближують дітей та допомагають ім набути впевненості у собі.

6. У особливо важких випадках, якщо ваша дитина, з певних причин, стала ізгоєм у класі, приверніть увагу класного керівника та шкільного психолога до проблеми. В цьому випадку вам конче необхідною буде допомога фахівців.

7. І пам’ятайте: ваша любов та підтримка допоможуть дитині впоратися зі складною ситуацією.

Як батьки можуть допомогти дітям?

1. Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не показуючи, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.

2. Іноді діти думають, ніби це їх власна провина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться. Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно вчинити в цій ситуації, разом врахуєте всі тонкощі.

3. Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій дитині може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.

4. Сприймайте серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гіршими, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. В першу чергу варто зв’язатися з класним керівником та шкільним психологом. Іноді корисно звернутися до батьків агресора. В інших випадках Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитини-булера, краще зробити це в офіційних умовах, наприклад, у присутності адміністрації школи.

5. У нашій країні є закони і правила, що захищають від знущань насильства. Кривдники або їхні батьки несуть відповідальність за скоєні порушення. У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, вам буде потрібно звернутись до органів поліції.

6. Удома ви можете знизити негативний вплив знущань. Навчайте дітей спілкуватися з такими друзями, які допомагають розвивати їх упевненість у собі. Допоможіть їм знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. І знайдіть такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.

7. Під впливом емоцій у дорослих може виникнути пропозиція дитині дати відсіч агресору. Зрештою, ви гніваєтеся, що ваша дитина страждає, і, можливо, у дитинстві ваші батьки радили вам «постояти за себе», що ви успішно зробили. І ви переймаєтеся, що ваша дитина все ще потерпає від рук розбишаки. Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, помсту, травмувати когось із них. Замість цього найкраще відсторонитися від ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим.
   І пам’ятайте: якими б прикрими не були знущання для вас і вашої родини, є багато фахівців і способів, які допоможуть вам вирішити цю проблему.

Дії батьків при вербальному булінгу: перш за все, вчіть своїх дітей поваги. На прикладі власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення: дякуйте вчителям, хваліть дитину та її друзів, виявляйте добре ставлення до працівників магазинів, бібліотек, транспорту, будь-яких закладів. Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова або дії булера. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись», «Ти робиш мені боляче, я можу зробити тобі так само», «Я не буду терпіти знущання».

Дії батьків при фізичному булінгу: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з’ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або шкільним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

Дії батьків при примусовій ізоляції дитини: тактика ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи або класу, участі у грі, заняттях спортом чи позаурочній діяльності. Використовуйте вечірній час, щоби порозмовляти з дітьми про те, як пройшов їхній день. Допомагайте їм у всьому шукати позитивні моменти, звертайте увагу на позитивні якості дітей і переконайтеся, що вони знають, що є люди, які їх люблять і завжди готові подбати про них. Зосередьтесь на розвитку їхніх талантів та інтересів до музики, мистецтва, спорту, читання й позашкільних заходів, щоб ваші діти могли будувати взаємини поза школою.

Дії батьків при кібербулінгу: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати та час їх отримання. Повідомте про це у школу та Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зверніться до правоохоронних органів.

Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер, зв’яжіться з учителем, соціальним педагогом, психологом або директором школи вашої дитини, щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.

Додаток 3

П А М ‘ Я Т К А Ш К О Л Я Р У

Привіт, Друже!

Чи знаєш ти, як захистити себе і своїх друзів?

Як ти можеш захиститися від булінгу?

За що несеш відповідальність перед Законом?

Ознайомся з цією пам’яткою, дізнайся про

свої права і обов’язки вже сьогодні!

Від самого народження ти маєш право:

на життя: ніхто не може позбавити тебе життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань;

на охорону здоров’я: ти можеш звернутися за безкоштовною кваліфікованою правовою або медичною допомогою до закладів охорони здоров’я;

на свободу та особисту недоторканість: тебе ніхто не може заарештувати або тримати під вартою інакше як за рішенням суду. Однак, якщо тобі вже виповнилося 14 років і має місце тяжкий злочин, відносно тебе може застосовуватися утримання під вартою як тимчасовий запобіжний захід. Якщо протягом 3 діб з моменту затримання тобі не вручено рішення суду про тримання під вартою, тебе повинні негайно звільнити;

на освіту: ти маєш право безкоштовно отримувати освіту у дошкільному, загальноосвітньому, професійно-технічному, вищих навчальних закладах державної і комунальної форм власності, а також на отримання державної стипендії;

на майно: майно, яке тобі придбали батьки для навчання, виховання (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є твоєю власністю. Якщо тобі від 10 до 14 років, належним тобі майном управляють батьки. Якщо тобі від 14 до 18 років, ти маєш право вчиняти будь-які угоди, навіть купівлі-продажу транспортного засобу і нерухомого майна, але за письмовою нотаріально посвідченою згодою батьків або з дозволу органу опіки і піклування;

на працю: якщо тобі вже виповнилось 14 років, ти за згодою одного з батьків можеш працювати у вільний від навчання час (наприклад на канікулах), але лише після попереднього медичного огляду. Якщо тобі вже виповнилось 15 років та коли ти маєш згоду одного із батьків, тебе також можуть прийняти на роботу. Самостійно ти можеш влаштуватись на роботу, якщо тобі уже виповнилось 16 років. Ти маєш право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;

на відпочинок: ти маєш можливість у вільний від навчання або роботи (якщо ти вже працюєш) час відпочивати, тобто займатись своїми улюбленими справами (грати в футбол, ходити в кіно). Якщо ти вже працюєш, тобі повинна бути надана щорічна відпустка в літній час або за твоїм бажанням у будь-яку іншу пору року;

на повагу до своєї гідності та захист від усіх форм насильства: будь-яка людина, ким би вона не була (одним із твоїх батьків, однолітків, вчителів, сусідів) не має права поводитись з тобою жорстоко, принижувати твою гідність, експлуатувати, включаючи сексуальні зловживання, втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин; використання для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Стаття 16 Конвенції ООН про права дитини визначає, що жодна дитина не може бути об’єктом незаконного посягання на її честь і гідність.

Захист прав дитини – це, перш за все, завдання держави!

У разі, якщо до тебе вчинено насильство, ти маєш право звернутись до державних органів за допомогою! Дитина має право на захист від втручання або посягання.

Ти – людина!

Ніхто і нічим не може виправдати жорстоке поводження з тобою, наприклад, побиття, знущання. Навіть якщо таким чином тебе виховують батьки, вчителі чи старші діти. Жорстоке, нелюдське, таке, що принижує твою гідність, поводження чи покарання – це порушення твоїх прав. Статтями 28 та 52 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.

Ти маєш право на свободу, особисту недоторканність: стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства» гарантує кожній дитині право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Ти можеш вільно виражати свої думки та погляди, не боячись бути покараним за це. Разом з тим, ти маєш пам’ятати, що твої відносини з батьками, вчителями, однолітками мають ґрунтуватися на взаємоповазі і справедливості, виключаючи приниження честі та гідності.

Держава зобов’язана захищати твої права:

Якщо хтось (учні, вчителі або навіть батьки) вчиняє над тобою будь-яке насильство, принижує тебе чи ображає, ти повинен звернутися зі скаргою про порушення твоїх прав до органу опіки і піклування; служби у справах дітей; центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; закладів охорони здоров’я; органів та установ освіти; відділів поліції, а також через представників – до суду. Статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти мають право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів та зі скаргами про їх порушення.

За твою безпеку в школі відповідає директор:

Якщо директор школи не забезпечить безпечні та нешкідливі умови для навчання, праці та виховання учнів у навчальному закладі, то він нестиме за це відповідальність відповідно до чинного законодавства. Статтею 26 Закону України «Про освіту» встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у навчальних закладах покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника навчального закладу.

Вчителі зобов’язані поважати і захищати тебе:

Вчителі та інші працівники школи повинні з повагою ставитись до тебе і не повинні вдаватись до покарань, що принижують твою гідність, зокрема таких, як словесні приниження, ставлення учня в куток, побиття тощо. Також вони повинні захищати тебе від погроз та фізичного насильства з боку інших осіб, в тому числі твоїх однолітків і батьків, і запобігати вживанню дітьми алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам. Стаття 56 Закону України «Про освіту» зобов’язує педагогічних та науково-педагогічних працівників дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента; захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

За ненадання тобі допомоги вчитель відповідатиме перед законом

Вчителі та керівництво школи несуть відповідальність перед законом, якщо вони порушують твої права. Якщо ти звернувся до вчителя для того, щоб захиститись від фізичного та психічного насильства, а він залишив це без уваги – за це його може бути притягнено до відповідальності. Статтею 47 Закону України «Про загальну середині освіту» встановлено, що посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність і порядку, встановленому законами України.

Пам’ятай про свою відповідальність перед законом!

До 14 років ти не несеш відповідальності за заподіяну матеріальну або фізичну шкоду – її несуть твої батьки або інші особи, під наглядом яких ти знаходишся. Саме вони мають відшкодувати шкоду, яку ти завдав іншій людини. Якщо ти завдав шкоди спільно з однолітком, її відшкодування покладається на ваших батьків у відповідних частках.

З 14 років ти відповідаєш за завдану шкоду самостійно у повному обсязі! Також по досягненні 14 років ти несеш кримінальну відповідальність за тяжкі злочини.

Якщо тобі 16 років, тебе можуть притягнути до адміністративної та кримінальної відповідальності!

Рекомендації учням щодо уникнення булінгу:

Намагайся підтримувати стосунки з усіма учасниками колективу. Не розпускай плітки, а почувши плітку, не переказуй її іншим. Відстоюй свою думку, не дозволяй принижувати себе. Підтримуй традиції колективу. Бери участь у спільних колективних заходах. Якщо виникають проблеми у стосунках з однолітками або вчителями, звернися до дорослих яким и довіряєш (до класного керівника, психолога, соціального педагога).

Поради дітям

Ось кілька стратегій, які можуть допомогти тобі покращити ситуацію і своє самопочуття, зумовлене тим, що відбувається:

• Уникай агресора та перебувай у товаристві друзів.Не заходь у туалет, якщо булер знаходиться там, не ходи в роздягалку, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатись наодинці з недругом. Перебувай в оточенні приятелів у коридорах або на перерві – скрізь, де можна зустріти булера, по дорозі додому, у транспорті,. Запропонуй те ж саме своєму другу.

• Стримуй гнів.Розхвилюватись у зв’язку зі знущанням природно, але саме цього й домагаються булери. Це дає їм змогу відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч агресору. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто уходити. Іноді треба навчитися робити непроникний вираз обличчя, поки ти не позбудешся небезпеки (посмішка або сміх можуть провокувати агресора на нові третирування).

• Дій хоробро, уходь та ігноруй агресора.Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернись та піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи булера, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він, імовірно, утомиться діставати тебе.

• Усунь провокаційні фактори.Якщо булер вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою, кажи, що батьки не дають тобі грошей. Якщо він намагається відібрати твій музичний плеєр, айфон, планшет – не бери його до школи.

• Розкажи дорослим про знущання.Учителі, психолог, соціальний педагог, класний керівник, директор школи, батьки допоможуть припинити знущання, а в разі її систематичного характеру – звернуться до компетентних органів захисту прав дитини.

• Поговори з кимось, кому ти довіряєш: із працівниками школи, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради та виправити ситуацію, також це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.

Пам’ятка для жертви булінгу

1. Не протиставляй себе колективу. Намагайся бути доброзичливою людиною, навіть із агресивно налаштованими до тебе членами колективу.

2. Не принижуй інших: не обзивайся, не дерись, не погрожуй.

3. Захищайся: твердо, не переходячи в атаку, не дозволяй принижувати себе, показуй, що можеш постояти за себе.

4. Наберись терпіння: те, що відбулося, не триватиме довго.

5. Розбирайся у причинах, але не займайся самоедством, самознищенням, не звинувачуй себе ні в чому.

6. Говори впевнено, але тактовно, коли розмовляєш із булером, стій прямо, поводься спокійно, не бійся, не кричи та тим більше не счиняй бійку.

7. Кажи «НІ» і не почувай себе винним.

8. Шукай підтримки у працівників школи, друзів, батьків. Вони допоможуть тобі вистояти.

9. Не мовчи! Розповідай про знущання та насильство над собою. Це допоможе швидше припинити протиправні дії.

10. Звертайся до компетентних органів, що мають захищати твої права, отримуй інформацію щодо власного захисту .

Кілька порад батькам із формування у дітей адекватної самооцінки

Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого 

• 1. Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.\

  2. Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

  3. Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

  4. Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

  5. Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Поради для батьків, щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти

• новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Поради батькам конфліктних дітей

Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Психологічний клімат сім’ї

Психологічний клімат – це емоційно-психологічний настрій, який формується в родині в процесі взаємодії її членів. Настрій з’являється внаслідок того, що при безпосередніх особистих контактах всі зв’язки між людьми набувають емоційно-психологічного забарвлення, яке визначається ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами членів родини. На думку науковців, психологічний клімат конкретних родин формується під впливом двох основних факторів: мікросоціальних умов життєдіяльності родини (її склад, рівень добробуту, соціальний статус) та соціально-психологічного клімату в цілому, основні елементи якого засвоюються внаслідок тісного контакту членів родини .

Як зберегти гармонію у родинних стосунках?

• всі члени родини спілкуються між собою, вміють слухати і чути одне одного. В суперечках враховується думка кожного;

• відповідальність і обв’язки поділяються між всіма членами родини;

• члени родини підтримують одне одного, можуть виконувати обов’язки іншого у випадку зміни ситуації;

• кожен член родини вірить у себе, має адекватну самооцінку, довіряє іншим;

• члени родини мають спільну систему цінностей, поважають сімейні традиції;

• цінується почуття гумору, приділяється увага духовному життю, виховується позитивне ставлення до будь-яких подій, виділяється час для спільних розваг;

• члени родини створюють умови для особистого зростання, звертаються за допомогою і підтримкою до фахівців у випадку кризи чи виникнення якихось проблем.

Тож давайте любити та поважати наших рідних, бо вони є найближчими нашими людьми…

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:

• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;

• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів,а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину,не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми

• Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів’я про своїх друзів або колег.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

• Нехай ваша дитина в кожний момент відчуває, що ви її любите, цінуєте та приймаєте такою, якою вона є. не соромтесь зайвого разу приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

• Стримуйте прагнення дитини провокують сварки з іншими. Треба звертати увагу на недружелюбного погляду одне на одного або бурмотання чого-небудь із образною собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи або бракує сил контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».

• Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні й захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах виникнення непорозумінь.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, які призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може переконатися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх.

• Не завжди варто втручатися у сварки дітей. Наприклад, коли двоє дітей під час гри щось не поділили й почали сваритися, краще поспостерігати за цим конфліктом, але не втручатися в нього, тому що діти зможуть знайти мову, і при цьому вони вчаться спілкуватися одне з одним. Якщо ж під час сварок одна дитина завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», варто припинити таку гру, щоб запобігти формуванню страху в переможеного.

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків:

• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.

• Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім’ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.

• Не застосовувати фізичні покарання.

• Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.

• Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.

• Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.

• Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.

• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп’ютерних ігор зі сценами насильства.

• Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

Рекомендації: «Що треба пам’ятати батькам дитини, яка зростає»

• Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.

• Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.

• Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.

• Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.

• Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.

• Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором’язливою і боязкою.

• Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.

• Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.

• Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.

• Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.

• Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.

• Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.

• Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.

• Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.

Лекція для батьків «П’ять шляхів до серця дитини»

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами — діти.

2. Вони поводяться як діти.

3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.

4.Якщо я виконаю свої батьківські обов’язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:дотик;слова заохочення;час;подарунки;допомогу.

Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо Їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спіл¬куванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли не задоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би…», «Може зробиш…», «Мені буде приємно, коли ти…»

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім’ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на день подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.

Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов’язково купувати, можна робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов’ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

Що таке булінг і яким він буває

Слово «булінг» походить від англійського bullying — бикування (переслідування). Булінг в школі — це дії або бездіяльність учасників освітнього процесу, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, внаслідок чого може бути заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. Булінг буває:

 фізичний — нанесення тілесних ушкоджень;

кономічний — навмисне пошкодження особистих речей, вимагання грошей, крадіжки

психологічний — образи, погрози, непристойні жарти, ігнорування, шантаж, наклеп чи маніпуляції;

сексуальний — жарти сексуального характеру, принизливі жести та образливі чутки, зйомки у роздягальнях, сексуальні погрози;

кібербулінг — це переслідування за допомогою електронних пристроїв, в тому числі мобільних телефонів та інтернету.

Які ознаки булінгу і як довго він триває

Не варто булінг плутати із конфліктом. Конфлікт — це тимчасове непорозуміння між людьми через різні погляди стосовно того чи іншого питання. Сторони конфлікту зазвичай не мають фізичної або іншої переваги один над одним на відміну від булінгу, коли кривдник обирає слабшу за себе людину.

 У булінгу зазвичай є три сторони — кривдник (булер), потерпілий (жертва) і спостерігачі. Ознакою булінгу є систематичність дій, в результаті яких потерпілі відчувають приниження, страх, тривогу або соціальну ізоляцію у колективі.

Тривати булінг може тиждень чи місяць, а може й довше. Все залежить від того, як себе поводять не тільки постраждалий чи кривдник, а і спостерігачі, які соромляться чи бояться сказати про прояви булінгу. Інколи спостерігачі не кажуть про це, бо підтримують самого булера.

Причини, що спонукають до булінгу

Все залежить від мети, яку кривдник переслідує. Здебільшого булер так самостверджується в колективі. Ще сьогодні подається багато негативної інформації по телевізору чи в інтернеті, агресивні комп’ютерні ігри теж можуть спонукати дитину до агресивної поведінки. Також причиною подібної поведінки може бути насильство в сім’ї. Коли батьки змушують дитину робити те, чого вона не хоче. Навіть якщо дитина стала тільки свідком такого насильства, все одно в подальшому вона «переносить» цей негатив на інших.

 Як розпізнати, що дитина стала об’єктом булінгу і що робити

Зазвичай від булінгу страждають діти, які відрізняються від інших — кольором волосся, може якимись фізичними вадами. Хоча потерпілими можуть стати не тільки фізично слабші чи менш обдаровані діти. Навпаки, вони можуть гарно вчитися, бути інтелектуально розвиненими, але, наприклад, одягатися не дуже привабливо. А буває причиною булінгу стає заздрість з боку однолітків.

 Насамперед вчителі і батьки повинні звернути увагу на зміни у поведінці учня чи учениці:

замкнутість, поганий настрій та пригніченість;

погіршення успішності в навчанні;

не бажання ходити у школу або дитина ходить до школи іншим шляхом;

нестандартні розмальовки в зошитах чи на руках дитини.

Батьки повинні любити дитину. Якщо дитина міняється — це завжди помітно. Значить, настав час поговорити з нею. Тактовно і без тиску, щоб дитина довірилася і розповіла про свої проблеми. Дитина повинна бути впевнена, що вдома її зрозуміють, завжди допоможуть, дадуть пораду, а не покарають за якісь дії.

Як не допустити проявів булінгу в школі

Школа один із основних агентів гендерної соціалізації дитини. Саме на вчителях та вчительках лежить відповідальність за те, щоб вчасно виявити прояви булінгу і попередити його наслідки.

 Для цього потрібно:

постійно вести роз’яснювальну роботу серед учнів усіх вікових категорій. Проводити теоретичні та практичні навчання. Для найменших школярів — це заняття у вигляді гри з використанням інноваційних технологій. Під час тренінгів та практичних уроків вчити дітей слухати один одного, поважати іншу думку і разом знаходити правильне рішення;

у випадку проявів булінгу не треба замовчувати проблему, інакше це може привести до шкоди фізичному або психічному здоров’ю дітей;

проводити тренінги з питань протидії булінгу для вчителів, адже вони теж можуть стати його жертвами з боку школярів.

Куди звертатися по допомогу

Дитина, яку переслідують у школі, має розповісти все батькам. Також вона може звернутися по допомогу до директора школи, класного керівника чи шкільного психолога. Діти і батьки можуть звернутися до служби у справах дітей при райдержадміністрації, а також до Сватівської поліції за номером 102 або 3-19-05, а також за мобільними телефонами: 0507072778, 0681561793.

  Ще в Україні існує єдиний контакт-центр юридичної допомоги, куди можна зателефонувати за номером 0 800 213 103. Центр працює цілодобово, а дзвінки безкоштовні.

Якщо дитині необхідна психологічна допомога — слід звернутися на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей і батьків з питань захисту їхніх прав за номером 116 111 чи на національну «гарячу лінію» із попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації — 116 123 (для дзвінків з мобільного).

Відповідальність за булінг

Якщо дитині виповнилося 16 років, то відповідальність за вчинення булінгу неповнолітньої чи малолітньої особи карається штрафом від 850 до 1700 гривень або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

  Знущання, вчинені повторно або групою осіб, караються штрафом від 1700 до 3400 гривень або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

Якщо дітям, які вчинили булінг, не виповнилося 16 років, то відповідатимуть їхні батьки або особи, що їх заміняють. До них застосовується покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 гривень або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Є покарання за приховування фактів булінгу. Якщо керівник школи не повідомить поліцію про відомі йому випадки цькування серед учнів, його оштрафують на суму від 850 до 1700 гривень або призначать виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 20% від заробітку.

Які можуть бути психологічні наслідки для учасників булінгу

Для тих, кого булять

  Для постраждалої дитини великим стресом шкільного булінгу є виключення її з групи. Формально вона перебуває в колективі, а насправді — живе поза ним. У дитини формується занижена самооцінка. Зазвичай постраждалі від шкільного насилля в дорослому житті відчувають постійну тривогу і невпевненість у собі.

Також у потерпілих від шкільного насилля штучно формується ненависть до людей. У крайньому випадку це може призвести до того, що у дорослому житті людина прагнутиме помсти, у тому числі і фізичної розправи. І об’єктами помсти можуть стати сторонні люди.

Ще жертви шкільних знущань схильні до депресій. А це формує іншу крайність — самогубство.

Для тих, хто булить

Переслідувачі через перебільшення власного значення неадекватно сприймають норми і правила в колективі. Вони переконані, що можуть змінити їх на власний розсуд. У дорослому житті такі люди не сприйматимуть правила будь-якого колективу. Близько 60% ініціаторів шкільних знущань отримують судимості уже в молодому віці. Більшість з них у дорослому житті стають злочинцями.

Переслідувачам складніше отримати гарну освіту. І навіть якщо вони її отримали, в подальшому колишні булери можуть стати авторитарними керівниками. Переслідувачі, як правило, мають низьку здатність до емпатії

Тому почуття інших для них не важливі. Булери в дорослому житті можуть залишитися без друзів.

Для спостерігачів

Свідки булінгу часто стають екстерналами — людьми, які залежать від думки інших і завжди займають позицію підкорення. На психологічному рівні спостерігачі бояться стати наступною «жертвою» і не можуть протистояти кривднику через самозбереження. У дорослому житті такі люди зазвичай песимістичні, позбавлені можливості розвиватись, не здатні поставити перед собою якусь мету, щоб її досягти.

Діти, які стали жертвами булінгу, проявляють такі (у тому числі патологічні) особливості поведінки: 

• прикидаються хворими, щоб уникнути відвідування занять;

 • просять проводити їх на уроки, запізнюються; 

• поведінка і темперамент кардинально змінюються;

 • наявні симптоми страху, що полягають у порушеннях сну й апетиту, нервовому тику, відлюдкуватості і скритності; 

• наявність рваного верхнього одягу або пошкоджених речей; 

• часті прохання дати кошти, злодійство; 

• зниження якості навчання, втрата інтересу до улюблених занять; 

• постійні забої, синці та інші травми; 

• замкнутість, небажання йти на розмову; 

• як прояв крайнього ступеня: суїцид. 

Ознаки булера:

• фізично та соціально більш енергійний за своїх однолітків;

• не вміє сприймати відмову;

• має середню чи високу самооцінку;

• часто проявляє ознаки егоїзму чи нарцисизму;

• ймовірно, став жертвою у минулому;

• сприймається лідером у колі однолітків;

• буває імпульсивним;

• його легко вивести з себе;

Корисна інформація про булінг

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.

Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг.

Булінг означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей. Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження, аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

·  систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);

·  задирство;

·  фізичні і психічні приниження;

·  різного виду знущання;

·  бойкот та ігнорування;

·  псування особистих речей та ін.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

·  1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

·  2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

·  переслідувач (булі);

·  жертва;

·  спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

·  вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;

·  вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);

·  вони не виявляють співчуття до своїх жертв;

·  якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

·  вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;

·  вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасні й мають низьку самоповагу;

·  вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;

·  вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;

·  якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою боулінгу:

·   діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.

·   вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.

· часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно. 

·   дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістично пояснити.

·   може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.

·   відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

·   психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

·   обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

·   бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Наслідки шкільного насильства

Жертви булінгу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором,

страх, розпач і злість. Булінг вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижене самооцінювання, комплекс неповноцінності, беззахисність;

• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування,самотність, прогули у школі;

• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;

• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Як реагувати на цькування

Як молодші школярі, так і старшокласники мають неодмінно звертатися за допомогою до дорослих – учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю. Підлітки часто намагаються самостійно впоратись із деякими ситуаціями.

Психологами було розроблено такі поради для них. Як впоратися з ситуацією самостійно:

• ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що Вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, а, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.

• якщо ситуація не дозволяє Вам піти, зберігаючи спокій, використайте гумор. Цим Ви зможете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити Вам.

• стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.

• не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Чим агресивніше Ви реагуєте, тим більше шансів опинитися у загрозливій для Вашої безпеки і здоров'я ситуації.

• не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким Ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

ТЕЛЕФОНИ ДОВІРИ​

Дитяча лінія 116 111 або 0800 500 225 (з 12.00 до 16.00);

Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000;

Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;

Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 80050 17 20;

Уповноважений Президента України з прав дитини  044 225 76 75;

Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;

Національна поліція України 102.